ЯКА БУДОВА ВІЛ І ЩО ВІН РОБИТЬ В ОРГАНІЗМІ
Неможливо з упевненістю сказати, коли саме виник вірус ВІЛ. Його поширення почалося на початку 1980-х років у США. У той час усе частіше спостерігалася рідкісна форма пневмонії, яка виникає внаслідок загального ослаблення імунної системи. У 1983 році ідентифікували новий вірус, який був причиною цього загадкового імунодефіциту, який незабаром отримав назву СНІД (синдром набутого імунодефіциту). Того ж року французькому досліднику Люку Монтаньє, а через кілька місяців американцю Роберту Галло вдалося виділити вірус і спостерігати його під електронним мікроскопом.1 У 1986 році новий вірус отримав назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини). Зараз вважається, що ВІЛ походить від диких мавп у Центральній Африці. Після того як вірус був переданий там людям у спосіб, який досі чітко не пояснений, він поширився
в усьому світі.
Ілюстрація: електронно-мікроскопічне зображення ВІЛ (жовтим кольором) на поверхні імунної клітини людини
ВІЛ складається із зовнішньої оболонки (ліпідної мембрани) і внутрішньої капсули (капсиду). Оболонка містить місця приєднання, які допомагають вірусу прикріпитися до клітини людини (клітини-господаря). Внутрішня капсула містить план вірусу — також відомий як генетичний матеріал або вірусна РНК (рибонуклеїнова кислота), — а також різні ферменти. Ці ферменти потрібні для розмноження ВІЛ в імунній клітині людини.
Ілюстрація: схематичне зображення вірусу ВІЛ
Абревіатура «ВІЛ» означає вірус імунодефіциту людини. Назва показує, на які саме клітини націлений вірус: клітини імунної системи — тобто ті самі клітини, які захищають організм від патогенних мікроорганізмів, таких як бактерії чи віруси.
Функціонування імунної системи базується на складній взаємодії між різними групами імунних клітин:
- Клітини-хелпери CD4: своєрідний «операційний центр», який дає команду іншим клітинам імунної системи активізуватися
- B-клітини: своєрідна «пошукова служба», яка знаходить патогени й позначає їх антитілами, щоб потім їх могли розпізнати й усунути інші клітини імунної системи
- Клітини-кілери CD8: своєрідний «спеціальний підрозділ», який може безпосередньо атакувати й знищувати зловмисників, як-от бактерії чи віруси
Інфікування клітин людини ВІЛ відбувається за такими етапами:
Вірус прикріплюється до поверхні імунних клітин (переважно CD4-хелперів) за допомогою рецепторів.
Потім з’єднується з клітиною (злиття) і передає свою генетичну інформацію та різні ферменти.
ВІЛ використовує фермент «зворотна транскриптаза» для перезапису свого генетичного матеріалу (вірусної РНК) в генетичний матеріал людської клітини (ДНК).
Інший фермент, «інтеграза», вбудовує генетичний матеріал вірусу в генетичний матеріал людини.
Тепер людська клітина виробляє окремі компоненти вірусу, які можуть об’єднуватися, утворюючи нові ВІЛ.
Ці нові компоненти вірусу виходять з імунної клітини людини, відокремлюються від неї і потрапляють у кров.
Готовий (зрілий) вірус тепер у крові й може інфікувати інші клітини.
Ілюстрація: схематичне зображення розмноження ВІЛ
Так звані противірусні діючі речовини, тобто речовини, які діють цілеспрямовано проти вірусів, можуть втручатися на різних етапах цього процесу й переривати виробництво нових вірусів. Наприклад, існують інгібітори, які націлені на фермент інтегразу (позиція4 на ілюстрації). Вони перешкоджають інтеграції (вбудовуванню) вірусного генетичного матеріалу в ДНК людської клітини й у такий спосіб переривають розмноження ВІЛ.
Докладнішу інформацію про те, як діють медикаменти для лікування ВІЛ і як вони переривають розмноження ВІЛ-інфекції, можна знайти в розділі «Терапія ВІЛ».
Якщо інфікування вірусом ВІЛ не лікувати медикаментозно, віруси можуть продовжувати розмножуватися в організмі й послаблювати імунний захист настільки, що розвивається клінічна картина СНІДу. Однак доступні сьогодні терапії дають змогу зупинити цей процес. Тому люди з ВІЛ-інфекцією можуть жити нормальним і довгим життям, якщо вони регулярно приймають медикаменти для лікування ВІЛ.
Зараження ВІЛ відбувається в три фази:
Ілюстрація: зростання вірусного навантаження ВІЛ й зменшення кількості клітин CD4, якщо не лікувати ВІЛ-інфекцію (модифіковано за Rowland-Jones 20032)
Гостра фаза:
Відразу після інфікування вірусне навантаження, тобто кількість ВІЛ у крові, дуже швидко зростає. ВІЛ розмножується переважно в певних клітинах імунної системи, так званих клітинах CD4, які внаслідок цього руйнуються. Тому кількість цих клітин, важливих для імунного захисту, значно знижується відразу після інфікування ВІЛ.
Через кілька тижнів після інфікування в крові утворюються антитіла проти ВІЛ (лікарі називають цей процес сероконверсією), завдяки чому ВІЛ-інфекцію можна виявити за допомогою тесту. У гострій фазі зі стрімким зростанням вірусного навантаження вірогідність передачі вірусу іншим людям, наприклад через незахищений статевий контакт, особливо висока. Це особливо важливо, коли інфікована людина ще не знає про свою інфекцію.
Імунна система розпізнає ВІЛ як зловмисника й бореться з його розмноженням. Часто виникають грипоподібні симптоми, такі як утома, виснаженість або лихоманка, але через деякий час вони знову зникають. Робота імунної системи зазвичай знову знижує вірусне навантаження, але лише певною мірою. Певна кількість вірусів усе одно залишається в крові.
Хронічна фаза:
Протягом певного періоду часу — іноді навіть багатьох років — кількість вірусів ВІЛ і клітин CD4 в організмі залишається порівняно постійною. Установлюється баланс між власним захистом організму й виробленням вірусів. Більшість людей не проявляють жодних симптомів під час цієї фази. Однак можуть виникати так звані індикаторні захворювання.
Ідеться про захворювання, які вказують (лікарі це називаютьіндикаторами) на те, що імунна система людини може бути ослаблена ВІЛ-інфекцією. До таких захворювань належать, наприклад, оперізувальний лишай або грибкова інфекція ротової порожнини й горла. Значна втрата ваги та/або хронічна діарея без установленої причини також можуть бути індикаторами ВІЛ-інфекції.
За наявності таких захворювань-індикаторів лікарі мають запропонувати пройти тест на ВІЛ. Що раніше буде виявлено інфікування ВІЛ, то швидше ви зможете розпочати ВІЛ-терапію і продовжувати жити нормальним життям із ВІЛ.
Пізня фаза/СНІД:
У цій фазі вірусне навантаження в крові знову різко зростає, якщо інфекцію не лікувати. Імунна система слабшає, і ВІЛ можуть продовжувати розмножуватися майже безперешкодно, знищуючи все більше й більше імунних клітин. Унаслідок цього кількість клітин CD4 продовжує зменшуватися.
Через ослаблення імунної системи в організмі частіше виникають інші інфекції. Здорова імунна система могла б легко тримати під контролем ці опортуністичні інфекції (наприклад, грибкову пневмонію чи туберкульоз). Однак імунна система, ослаблена ВІЛ, більше не здатна цього робити. Ось чому таких опортуністичних інфекцій стає дедалі більше. Зараз їх називають СНІДом, який часто призводить до смерті, якщо його не лікувати.
Сам собою ВІЛ — це не хвороба, а вірус, який інфікує організм. Без лікування ця інфекція зазвичай у довгостроковій перспективі призводить до СНІДу. Абревіатура «СНІД» розшифровується як «синдром набутого імунодефіциту». СНІД діагностується лише тоді, коли внаслідок прогресуючої ВІЛ-інфекції імунна система ослаблена зниженням кількості клітин CD4 (нижче за 200 клітин/мкл) настільки, що можуть виникати так звані опортуністичні інфекції, оскільки імунна система більше не може самостійно боротися з патогенами, такими як бактерії, грибки чи віруси, які потрапляють в організм. На цьому пізньому етапі ВІЛ-інфекції часто виникають небезпечні для життя захворювання, наприклад важка пневмонія.
Кожен, хто є носієм ВІЛ, не хворіє відразу. Але, відповідну терапію слід розпочати якомога швидше після встановлення діагнозу. Тоді імунна система зможе продовжувати працювати в нормальному режимі, щоб захистити себе від патогенів та інфекцій, як і у ВІЛ-негативної людини. Це також зменшить хронічне запалення в організмі, яке супроводжує ВІЛ-інфекцію, що не лікується.
Якщо ВІЛ-інфекцію почати лікувати на ранньому етапі за допомогою відповідних медикаментів, можна запобігти розвитку СНІДу й інших наслідків. Якщо завдяки терапії вдається зменшити кількість вірусів у крові (лікарі називають це «вірусним навантаженням») настільки, що їх неможливо виявити звичайними методами, ВІЛ-позитивна людина більше не може передавати інфекцію іншим.3, 4
Отже, люди з ВІЛ сьогодні можуть вести повноцінне й щасливе життя та, завдяки сучасним методам лікування, мають таку саму тривалість життя, як і люди без ВІЛ.5
ФАКТИ Й ЦИФРИ ПРО ВІЛ
Кількість нових випадків інфікування ВІЛ знижується вже багато років — як у світі, так і в Німеччині. Незважаючи на це, загальна кількість людей, які живуть із ВІЛ, продовжує неухильно зростати в усьому світі. Різниця пояснюється тим, що ВІЛ, як і багато інших хронічних захворювань, зараз легко піддається терапії, тож люди з ВІЛ дуже рідко хворіють на СНІД і вмирають.
Зазвичай люди, які отримують ефективну ВІЛ-терапію, можуть вести абсолютно нормальне життя — з усім розмаїттям, що доступне й людям без ВІЛ-інфекції: вони можуть кохати, займатися сексом, працювати й народжувати дітей, не турбуючись про передачу вірусу іншим.
Інфікуватися ВІЛ може будь-яка людина будь-якого віку, незалежно від статі чи сексуальної орієнтації. Люди, які живуть із ВІЛ, є в усьому світі. За оцінками Інституту Роберта Коха (RKI)6 , більшість людей, які живуть із ВІЛ у Німеччині, у 2023 році — чоловіки (приблизно 80 % людей із діагнозом ВІЛ), тоді як у всьому світі більшість — жінки. За даними Об’єднаної програми ООН із ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС), у 2023 році приблизно 39,9 мільйона людей у світі жили з ВІЛ. З них приблизно 86 % знають про свою інфекцію, а 14 % — ні.7 Частка людей, які живуть зі СНІДом, безперервно зменшується протягом багатьох років.
Ілюстрація: поширення ВІЛ-інфекції у світі (модифіковано за даними Statista, на основі даних ЮНЕЙДС 2023 року8)
За оцінками Інституту Роберта Коха (RKI),6 на кінець 2023 року кількість людей із ВІЛ-інфекцією в Німеччині становить 96 700 осіб. 80 % із них — чоловіки, а 20 % — жінки. За оцінками RKI, із цих 96 700 осіб приблизно 8200 не знають, що вони живуть із ВІЛ. Але є і хороші новини: у Німеччині кількість нових випадків інфікування залишається порівняно постійною приблизно з 2006 року. У 2023 році вона оцінювалась у 2200 осіб. Для порівняння: у середині 1980-х років кількість нових випадків інфікування була більш ніж удвічі вищою. До того ж у 2023 році 96 % людей, у яких було діагностовано ВІЛ-інфекцію і які постійно приймали ефективну противірусну терапію, вірус ВІЛ більше не виявлявся в їхній крові протягом лікування.
Ілюстрація: поширення ВІЛ у Німеччині (на основі даних Інституту Роберта Коха за 2023 рік6)
Джерела:
- Schmid S, Nature Communications December 2018. https://www.nature.com/articles/d42859-018-00003-x.
- Rowland-Jones SL.Timeline:AIDS pathogenesis:what have two decades of research taught us?Nat Rev Immunol 2003 Apr; 3(4):343–348.
- Eisinger RW et al.HIV Viral Load and Transmissibility of HIV Infection:Undetectable Equals Untransmittable.JAMA 2019 Feb 5; 321(5):451–452.
- Leitlinien der European AIDS Clinical Society (EACS), Version 12.0, Stand Oktober 2023. https://www.eacsociety.org/guidelines/eacs-guidelines/eacs-guidelines.html.
- Trickey et al.Survival of HIV-positive patients starting antiretroviral therapy between 1996 and 2013:a collaborative analysis of cohort studies.Lancet HIV 2017; 4:e349–356
- Epidemiologisches Bulletin des Robert-Koch-Instituts Nr. 28 vom 11.07.2024. https://www.rki.de/DE/Content/Infekt/EpidBull/Archiv/2024/Ausgaben/28_24.pdf?__blob=publicationFile
- UNAIDS.Global HIV Statistics. https://www.unaids.org/en/resources/fact-sheet
- https://de.statista.com/statistik/daten/studie/72727/umfrage/hiv-infizierte-und-neue-hiv-infektionen-weltweit.
NP-DE-HVU-WCNT-220004 - лютий 2025
